Репортаж з грибниці: «Де у грони слабке місце?»

– Ти не спіши, – каже грибовод Георгій Федорченко, 29 років, коли намагаюся відстебнути пасок безпеки в автомобілі.
– Чому?
– Зараз ворота відкриють, ще кілька метрів.
Приїхала до Полтави дивитися, як грибовод-початківець вирощує гливу. Або, як її частіше називають в місті, вєшенку. На день тут збирають до 170 кілограмів. В`їжджаємо на територію закинутого з радянських часів виробництва.
– Це був чи-то винний цех, чи-то склад фруктів і ягід, – каже Георгій про приміщення, де вирощує гливу. – Тут стіна була вивалена. Як дощ лив – то нам весело було. Мав усе тут відновити. Стіни в середині приміщення теж будували. Дві з лишнім квадратних метрів, але задіяні не всі.
Грибовод мріє, що за рік зможе суттєво розширити виробництво. Відмикає замок ключем – розумію, що окрім нас тут нікого немає. Запитую, скільки ж людей працює на невеликому виробництві.
– Зі змінним успіхом від трьох до шести. Зараз займаюся оптимізацією – хочу перевести на три людини, – говорить грибовод.
Заводить мене до невеликої кімнати, де стоїть стіл із чашками і пральна машина. Звідси починається робочий день працівників. Перевдягаються – далі дівчата ідуть збирати гриби, або фасувати, хлопець – подавати їм субстрат. Грибовод починає розповідати, як щось насипають у бочку, потім її для чогось перевертають.
– Стоп, – кажу. – Я гливу бачила лише в магазині, як її вирощують не знаю. Можна про все з початку?
– Тоді почнемо так: на полі ріс соняшник, – посміхається Георгій. – Потім насіння зібрали і зробили олію. Лушпиння продали виробникам біопалива. А я в них трохи собі купив. Ось воно тут лежить.
Бачу чималу купу чорного лушпиння на підлозі. Його насипають в бочки, трамбують, заливають гарячою водою та настоюють. Разом з міцелієм це стає субстратом для гливи. Набиті мішки тут передають через спеціальне віконечко, щоб забезпечити чистоту.
Аби побачити, як росте глива, потрібно дістатися підвалу. Працівники ходять сходами, бо це безпечно. Мені ж – обіцяють атракціони. Чоловік підводить до металевого квадрата в підлозі, пропонує стати на нього поряд із ним. Коли бере мене за руку, натискає на кнопку – і ми з гуркотом починаємо рухатися кудись у темряву. Поки їдемо, розповідає:
– Зробив підйомник сам. Перший раз в житті щось велике спаяв. Кілька днів тому він впав – от гуркоту було. Чого ви так хвилюєтеся? Я його вже полагодив.
Нарешті досягаємо твердої землі і я переводжу подих. Прямуємо до двох камер. Там встановлюють різні кліматичні умови – у другу камеру мішки потрапляють коли вже готові плодоносити. Їх тут не підвішують, а ставлять на стелажі. Грибовод говорить з гордістю:
– Стелажі робили самі. Автоматику теж сам збирав, або встановлював – електрик лише перевірив. Контролюємо температуру і вологість. Спроектував вентиляційну систему.
– То ви вчилися це робити?, – питаю.
– Звісно. Освіту маю стоматолога. Але в дитинстві читав книжку «Цок-цок молоток». Вона все і зробила. Років в п`ять, коли батьки поїхали – знайшов пакетик з гвіздками. Подумав, як гарно буде, якщо прикрасити ними поріг. Забив так рівненько – шляпку до шляпки. Все виблискувало. Тільки мамі чомусь не сподобалося. Тепер іноді дивуюся, що знаю більше, ніж деякі бляхарі. Це «жестянщики» російською.
В один момент Георгій повертається до мене і несподівано каже:
– Я зараз понаглію. Насправді я запланував, що ми будемо збирати гливу. І нам реально треба буде її всю зібрати. Бо сьогодні субота, дівчат відпустив відпочити. Це година-півтори.
Пригадую, як ще в студентські роки мене вчили, що таке «включне спостереження» в журналістиці. Це коли «включаєшся у процес» – наприклад, приїжджаєш писати про виробництво, а тобі дають в руки рукавички, ножа і відправляють збирати гриби.
– Відчуйте, де у грони слабке місце, – вчить мене грибовод. – І потягніть.
– Яка там платня за годину роботи збиральниць? – жартую у відповідь.
Коли закінчуємо збирати, вивозимо тачку з грибами з камери. Помічаю на дерев`яних дверях математичні розрахунки, зроблені крейдою.
– Це вели дискусію, як краще розмістити мішки, щоб більше помістилося. Нащо папір? – сміється Георгій.
Підіймаємося нагору. Закінчуємо екскурсію біля холодильної кімнати. В ній тримають гриби і міцелій.
– Побудував за чотири дні. Більше часу не мав, бо повинен був їхати на весілля. Матеріали знайшов в Інтернеті. А ще нещодавно сам зробив гідравлічний прес для фасування мішків, – ділиться грибовод.

Інна Устиловська

Оставить комментарий


  • г. Киев, б.Вернадского 36В
    Телефоны
    +380-67-249-22-01
    E-mail: iaumdis@gmail.com