Грибна ферма Wierzbno – одна з найсучасніших у Польщі. Власники – родина Яхімович. Перший об`єкт батька Пана Мірослава має 30 камер по 540 м2, його почали будувати в 2003, другий дочки Наталі – ще 30 камер по 580м2 – в 2018. Ферма Wierzbno дає роботу близько 200 працівникам. Тут виробляють 25 тон білих печериць на день. Мають 6-тижневий цикл.
Агентство УМДІС з радістю прийняло запрошення від родини Пана Мірослава Яхімовіча побачити ферму і поділитися з грибоводами всього світу своїм досвідом.
- Пане Мірославе, як Ви потрапили в грибівництво?
- Випадково. Хоча з агарним бізнесом був трохи пов’язаний. За професією я електронік. Після університету пішов працювати до великої корпорація яка виробляла магнітофони. Потім армія – тоді була обов’язкова в Польщі. Батька тоді вже не стало і родинним господарством займався дідусь, мав 80 років, – розповідає Пан Мірослав поки стоїмо біля входу на ферму і годуємо велику красиву рибу в басейні.
Дідусь Болеслав був 1899 року народження, воював на трьох війнах. Виховався тут у Вержбно, мав велику родину в якій було восьмеро дітей. Коли мав 16 почалася Перша Світова війна – утік з дому на фронт. Щоб взяли сказав що йому 18. Далі воював в Польсько-Радянській війні та Другій Світовій. Весь час займався бізнесом: тримав магазин, будував будинки, займався сільським господарством – давав роботу людям в околиці.
Коли прийшли росіяни – записали його в кулаки бо мав 20 гектарів землі – щоб діти вчилися в школі мав платити, а до університету взагалі не брали.
В 1979 році я перейняв від дідуся його господарство, дві корови, одну свиню і пса. Свиня була дуже розумна, ходила у нас по дому. Я дав їй ім’я – охрестив Мачек. Коли стала за 150 кілограмів – мали проблему, бо і далі хотіла додому – перевертала все шкереберть. Не зміг з’їсти, бо приятелів не їмо. Продав з тяжким серцем. Зрозумів що звірів не буду вирощувати – бо якось дуже з ними приятелюю – і бізнес мені не виходить.
В той час прийшов сусід і розповів що його тесть вирощує печериці та запропонував мені зробити спільний бізнес. Це було перше моє знайомство з грибами. З тим сусідом не вдалося – він зараз успішно займається коровами. А я почав – і застряг в грибному бізнесі. Разом з братом і зараз з дочкою.
Заходимо на грибну ферму і бачимо дуже довгий коридор, 250 метрів – найдовший в Польші за словами Мірослава. На тиждень у Wierzbno грузять 10 камер: понеділок-п’ятниця по дві камери. Компост купують від Karol Kania та Lemany. Замовляють без додатків. Самі всіяють молоту кукурудзу від локального постачальника – 18 кілограмів на тону компосту.
На фермі працює два технолога – камери поділені між ними порівну. Також є третя людина – керівник виробництва Лукаш до функцій якого належить ранковий обхід разом з технологом. Не має вирішального голосу. Головна мета його участі в обході – провокувати технолога на дискусію, поцікавитися чому саме так це має бути, щоб технолог замислився і може змінив рішення на більш відповідне.
Час роботи технолога – з 5-ї до 14-ї години в ті тижні коли грузять «його» камери. І з 9 години в інші тижні.
Бачимо на полицях дуже якісно зав’язані гриби. Говоримо про це – технолог Андрій усміхається. Пан Мірослав говорить:
- Часто проріджування у нас взагалі не потрібно: технолог правильно робить зав’язування. При необхідності робимо проріджування, видаляємо надлишково зав’язані гриби. Звичайно не люблять це робити – коли роблять проріджування технолог ховається. Але вони закріплені за полицями. За рахунок цього розуміють що готують своє місце праці щоб завтра заробити на ньому гроші.
Бригадирів збору – по три на об’єкті – всього шість на цілій фермі.
- Це не продукція цегли – коли маєш рецептуру і завжди все іде однаково. Тут все залежить від компосту, покрівельного ґрунту, клімату – тому у нас працюють кращі професіонали які вміють аналізувати ситуацію на полиці. Пробуємо робити щоб завжди було оптимально, – говорить власник ферми.
Також у Wierzbno є кілька не дуже звиклих професій чи функцій. На-приклад, спеціалістки від поливання – кілька досвідчених «Поливальників» які спеціально приходить щоб поливати. Технолог каже скільки води вливати, оцінює компост, розписує скільки за день влити – а вони знають як це зробити найкраще.
- А ще вигадав функцію «камерної» дівчини – фактично це не робота, а соціальне навантаження для однієї зі збиральниць в бригаді кожної камери. Відповідає за клімат в групі. Веде зошит в якому записує яка дівчина відповідає за які полиці. Робить ротацію щоб якщо в одній камері збирала зверху – в іншій збиратиме на нижній полиці. Але це не бригадир – бригадир є окремо і на кілька камер. Ввів цю систему щоб в разі проблеми до мене приходило по одній збиральниці від кожної групи – не всі по черзі.
- А яка її мотивація, – питаємо Пана Мірослава.
- Додаткові виплати на відпустку у нас рахують в кінці року, а не влітку як на багатьох підприємствах. Чому? Бо раніше було так, що перед Різдвом найкраще би щоб сам позбирав гриби бо всі хотіли додому, «хворіли». Тому цю додаткову виплату у нас на фермі перенесли на кінець року – після Нового року. Тоді збиральниці хочуть ще допрацювати перед Святами щоб отримати більше. І о тоді – коли видаємо цю щорічну виплату – цій дівчині платимо подвійну ставку. Така її мотивація.
Система обліку гриба передбачає що кожна збиральниця має свій номер який приклеює до лотка – і далі цей номер сканують. Мають кілька гатунків печериць.
- Найбільший експортний клієнт – Великобританія. Але не кожен експортний гриб – це гриб який потрапляє на експорт. Експортний гриб – це той, який зібраний найвищої якості і збиральниця за нього отримує найвищу ставку. Далі гриб А-Б – трохи підтягнутий. Це гриб експортний, але який спромоглися зібрали на три години пізніше. Отримує за нього менше. Гриб зібраний наступного дня – це вже погано і збиральниця отримує тільки 50%. Політика винагороди була організована таким чином, щоб більший дохід компанії перетворювався на більший заробіток збирачів.
З першої хвилі тут збирають 18-19 кг/м2. Пан Мірослав розповідає що 33-34 нормально якщо отримуєш з трьох. Буває що збирають 35-36 кг/м2, а якщо клієнт не проти підтягнутих грибів і довгих ніжок – то і 38%. За словами Пана Мірослава – в Польші 33 кг/м2 – це грань рентабельності грибного бізнеса.
- Від початку роботи ферми продажами завідує мій брат, – каже Пан Мірослав. – Він є певен що нічого не можна викидати. Якщо потрібно продати якийсь залишок – воліє продати його за 1 злотий за кілограм, аніж вивезти на поле. Говорить: своєї праці не змарнуєш. Тому за 40 років нічого не викинули, все продали.
Більшістю камер управляють контролерами і датчиками LAB-EL. На початку збудували шість камер – поставили не Fancom, a LAB-El. Потім ще шість – відповідно той же постачальник. Коли будували наступні шість камер – власник вирішив змінити постачальника. Був п’ять разів дорожчий – але поставив на шість нових камер Fancom. Технологи звикли до різної автоматики. Коли за три роки почали будувати наступний об’єкт дочки Наталії – Пан Мірослав запитав технологів що ставити.
- В один голос сказали: якщо маєш забагато грошей – можеш заплатити за Fancom. А нам – без різниці, – пригадує Пан Мірослав. – Хоча, з перспективи часу бачу що LAB–El вимагає більшої опіки, треба частіше робити сервіс і калібрувати датчики. Але технологи вважають що LAB–El простіший, а Fancom має стільки функцій що потрібно тільки технологам-експериментаторам.
Модерність
В Польщі, як і в усій Європі, в цьому році сильно виросли кошти виробництва. Ціни палива, електрики збільшилися, витісняючи з ринку неефективні та часто невеликі господарства. Але великим фермам теж важко справлятися з цінами на енергоресурси та інші видатки.
Родина Яхімовичів має проеколологічну ферма – дбати про навколишнє середовище було давнім і самостійним рішенням власників. Так переймаються про природу і ресурси далеко не на кожній європейській фермі. Але навіть такій сучасній фермі триматися при збільшених коштах не просто.
- Від першого червня рахуємо кожен метр газу та кіловат електрики, – говорить співвласник грибної ферми Wierzbno.
Багато грибних ферм Польщі мають котельні, і здалеку видно дим. Тут вугіллям не гріють. Мають для цього теплові насоси. Перші насоси встановили в 2003 році – коли про такі рішення ще мало кому було відомо. В 2012 та 13 роках перенесли досвід і зробили насоси вже на другому об’єкті. Система охолодження – оборотна. Газ потрібен тільки для пропарки.
Однак передбачити усе – неможливо. Пан Мірослав розповідає:
- Два роки тому пішли цінові стрибки, проблеми на ринку, пандемія – вирішили міняти газ LPG пропан-бутан на LNG знижений природний. Знаєте що? Зараз LPG в Польщі коштує коло 3 злотих, a LNG коло 8 злотих. Дійшло до того що за електрику цілого об’єкту платимо стільки скільки за газ якого застосовуємо дуже мало – бо маємо теплові насоси. Працюємо на підписаній умові з гільдою в Роттердамі. Коли приймали рішення щодо газу – коштував 90 грошей – за два роки подорожчав до 8 злотих.
Електрику тут виробляють сонячні панелі – встановлені на дахах ферми і гуртожитку. Від власної електрики працюють теплові насоси, вентилятори, холодильники, освітлювання камер плюс цілий готель. Дивимося в телефоні грибовода аналітику виробництва і використання власної електроенергії.
- Сонце світить не цілий рік – тому літом зазвичай маємо більше власної електрики. Хоча і потреби літом вищі – зараз в червні енергії може не вистачати. Наприклад тут, як бачимо в системі, одного з днів травня випродукували 2,24 MWh. Але нам не дають права продавати електроенергію віддаючи її до мережі – тому тут же бачимо рядок «втрачена електроенергія». З цих 2,24 MWh того дня об’єкт моєї дочки Наталі втратив 520 MWh, а мій об’єкт – 275 MWh. Бо в травні було прохолодно і не потребували багато енергії на охолодження. Це дурня – бо сусід спалює вугілля – а я маю електроенергію, викидаю, але не маю права її йому продати.
Працівники
За кілька метрів від ферми знаходиться великий готель який спеціально збудували для працівників. Спочатку на фермі брали на роботу тільки поляків – але десять років тому коли почали будувати першу чергу другого об’єкту не змогли зібрати команду з околиць: не вистачало людей. Стали запрошувати працівників з інших країн. Зараз з 200 працівників – 80 українців.
Гуртожиток збудували вісім років тому. Має сучасні номери з підпільним опаленням, спортзал, яскравий дизайн, картини грибів. Номери є чотиримісні і двомісні – для родин. В чотиримісному номері працівники платять по 300 злотих за місяць плюс за використані електрику і воду.
Кожна кімната має свої лічильники води і електрики – виходить по 50-80 злотих на особу, що для польських реалій дуже мало – за рахунок екологічності всього проекту. Маючи лічильник води та електрики – люди не зоставляють світло і воду коли йдуть працювати.
- Хотів щоб повстав не звичайний гуртожиток – а готель. Зробити рекламу грибної ферми і грибної індустрії. Наприклад, кожен номер в готелі має свою терасу, – показує Пан Мірослав, коли входимо до гуртожитку.
- Заходьте, приєднуйтесь – ми з Вітою і Танею на терасі якраз їмо Рафаело, горішки і п’ємо вино. Цей Пан для нас все зробив щоб ми змогли добре заробити і добре відпочивати, – запрошує нас українською збиральниця Віка коли бачить як ідемо коридором із власником ферми.
Віка – дуже гарна збиральниця на фермі. Може покласти до кишені 7 тисяч злотих чистого доходу. Нормальна зарплата – 5000 злотих.
Пан Мірослав впевнений: нічого не має бути безплатно. Інакше не будуть цінувати. Тому одне прання в пральній машині коштує 1 злотий. Кидаєш монетку – машинка включається. Символічна оплата – але має бути щоб не приносили прати одну пару трусів.
- Це важливо бо тоді мешканці теж хочуть економити воду і еклектику так як і ми, – говорить Пан Мірослав. – На виробництві, наприклад, маємо кухара який готує обіди, супи. Ставимо в термосах на кухні – працівники можуть собі придбати обід на роботі – теплий і корисний. Але це не за дармо.
Гуртожитком керує капітан української армії у відставці. В управлінні знається як ніхто інший – бо військовий.
Коли входимо до одного з номерів помічаємо на вікнах – білі жалюзі. Чисті, як нові.
- У нас люди дбають як про своє, – сміється Пан Мірослав. – Бо ми про них дбаємо. Приїхали американці, власники ферми з Америки. Були шоковані. «Що це?» – питають. Кажу: це звичайних готель для працівників в Польщі. Наша ферма – в 70 кілометрів від нас – центр Варшави. Якби не дбали про працівників – залишилися би самі.
Головні дві речі щоб досягти успіху – приходити до праці з задоволенням, і робити щоб твої працівники теж приходили з задоволенням.
- Такий мій «рецепт успіху», – говорить Пан Мірослав.
В кінці екскурсії заходимо до офісу. Там стоять нагороди.
Бачимо багато нагород за ходіння з палицями.
- Моя дружина – майстер спорту, перемагає в конкурсах. І технолог Артур так само.
- Але це ваш кубок, Пане Мірославе, – кажу.
- Якщо в мене дружина майстер спорту то повинен принаймні робити вигляд що щось роблю.
- Але це кубок за перше місце.
- Так, часами мені вдається, – скромно усміхається Мірослав Яхімович.
