Агентство УМДІС продовжує розказувати про наших найсильніших у світі грибоводів.
Інна Дашковецька вирощує гриби і багато років має свою точку на ринку в Миколаєві. Дуже позитивна людина. У Інни дві ферми – 5 камер в Генічеську Херсонської області і 2 камери в Новому Бузі Миколаївської області.
Коли почалась війна Інна була на фермі в Херсонській області – і потрапила під окупацію в перший же день війни, 24 лютого. Опинилась там сама, чоловік був на другій фермі.
-Подзвонила до нього, кажу: я вже ніяких грибів не хочу, хочу виїхати, – розповідає Інна. – Закрила двері, вимкнула світло – пробували поїхати на українську територію. Я і ще кілька жінок. Там російські танки стояли всюди – ми чотири дні жили у чужих людей. Думали виїдемо. Спочатку платили – потім безплатно. Але не змогли проїхати – повернулася на ферму.
Останню камеру перед війною Інна загрузила 22 лютого, машина яка привезла компост 23 виїхала з ферми. Всього були загружені 4 камери.
Інна Дашковецька – грибовод, яка змогла вирощувати і продавати гриби в російській окупації.
-Станом на 24 лютого на зборі були дві камери. Одна вже – друга ось-ось. Коли повернулась на ферму на п’ятий день – зайнялась грибами. Що мала ще робити на окупованій території? З чотирьох загружених до війни камер – я викинула тільки врожай однієї камери бо за чотири дні нашої відсутності згнив на полицях. З другої камери як повернулись – пройшлась по полицях – зібрала той гриб який був ще хороший. Холодильник мала до того повний. Але я знайшла покупця – приїхав і забрав по 10 гривень за кілограм. Знаю що продавав по 12.
У Інни був компост на полицях ще у двох камерах – але покрівельної суміші вистачало на одну. Її накрила – зав’язала гриби. Що робити із другою не знала, адже ферма виявилась відрізаною від України.
-І тут задзвонив грибовод який теж недалеко нас жив в окупації. В нього менша ферма. Каже: у вас є компост, у мене покровка – може якось скооперуємося? Була не проти – але він дзвонить через пару днів знов. Каже що не ризикне продовжувати працювати. А я йому й кажу: то я у вас покрівельну суміш куплю!
Так жінка доростила всі свої камери, продала гриби, дозволила людям далі працювати на фермі. В основному купували магазини – торговці, які брали раніше на ринок не одзивалися. Перед Великоднем Інна змогла продати гриби з господарства на Херсон по 60 гривень за кілограм.
В окупації Інна провела 2 місяці і 5 днів. Їй вдалося виїхати 29 квітня.
-Проїхали нормально. Але перед нами колона яка теж їхала на українську територію потрапила під обстріли. Теж цивільні які виїжджали, – говорить Інна.
Ферму залишила вартовим. Дзвонять і розповідають що поки на фермі було багато людей – росіяни туди не совались, а зараз не бояться і пробують заходити. Знайомі за проханням Інни забрали з ферми більш цінні речі. Інна дуже чекає що скоро територію звільнять ЗСУ.
Зараз Інна Дашковецька знаходиться вдома в Миколаєві, на підконтрольній Україною території.
-В нас там не стріляли так – а тут приїхала і чоловік кричить до мене: лягай. Я спочатку не зрозуміла. В підвалі спала, на кухні, в коридорі, – ділиться Інна.
Жінка впевнено продовжує працювати і займатися грибами. Загрузила дві камери які має за 100 кілометрів від Миколаєва. Торгує грибами на оптовому ринку: купує у інших грибоводів.
-Два тижні тому було добре – а цей тиждень погано. Постійно тривоги, ні в кого немає настрою купувати гриби. Холоднішає. Раніше в листопаді ми надіялися на магазини бо криті і там продажі ідуть коли холодно. А зараз ринки зменшують обсяги – а багато магазинів тут вже багато місяців як закрилися. Бо війна, – говорить Інна.
Цього тижня її відпускна ціна на оптовому ринку – 55-60 гривень за кілограм грибів. Вона просідає.
-Херсон звільнили – але туди поки що не пускають нікого крім гуманітарки. Гриби не повезеш. Там проводять зачистки, шукають росіян. Знаю що декотрі за час окупації одружилися з нашими жінками – і хочуть тут залишитися. Їх відшуковують.
За словами Інни на її фермі у Новому Бузі в лютому росіяни намалювали фарбою мітку. Хоча там не було ніколи жодних солдат і ніякої загрози вона не становить. Збирачки боялися входити в середину – думали росіяни можуть поцілити. Далі мітку замалювали і все прийшло в норму. Що означала мітка не знають.
-Поки не опинишся тут – не зрозумієш про що йдеться із вибухами, мітками, окупацією, – говорить Інна. – Їздила до близьких у Західну Україну – навіть там вони не розуміють. Кажуть: як це стріляють? Як по людях? Так є. Але життя продовжується.
